Осіївка – село, центр сільської ради
Розташоване за 23 км від районного центру м. Бершадь. Найближча залізнична станція - Устя за 6 км.
Площа населеного пункту - 550,41 га.
Населення - 1293 особи.
Кількість дворів – 503.
День села 30 грудня.
Село розташоване на берегах невеликої річки Оси. До складу Осіївської сільської ради входило також селище Жданове, що розташоване на річці Південний Буг на межі з Кіровоградською областю, яке пізніше було приєднане до с. Осіївки.
Осіївку засновано у ХYІ ст. Землі і ліси по обидві сторони нинішньої річки Оси були власністю князя Збаразького. По шляху з півночі на південь і назад йшли валки
чумаків з хлібом, рибою, сіллю. Особливе значення мав шлях Умань-Камянець. Цим шляхом не раз ходили в походи запорізькі козаки проти польської шляхти.
Силами кріпаків на правому березі р. Оси, що бере свій початок в лісі с. Мала Киріївка і впадає в р. Південний Буг, був побудований панський замок Оса, неприступний для турків, які нападали з півдня України. Згідно з переказами, на місці нинішнього села знаходилося м. Осса. Трохи пізніше на місці зруйнованого замку розташувалося село, яке стало називатись Осіївка. Воно складалось із Старо-Осіївки і Слободо-Осіївки. Головним заняттям населення було землеробство, гончарне і ткацьке ремесло.
У 1755 році побудований храм в ім'я святого Іоана Богослова. В 1839 р. церква була перебудована, добудована дзвіницями на кошти прихожан і поміщика. Дерев'яне приміщення існує донині.
На землях Осіївки володарювали граф Пясковський, в 1823 р. граф Мощинський.
Останнім володарем Осіївки був поміщик Юркевич.
В 1862 році в Осіївці була відкрита церковнопарафіяльна школа. Школою завідував священник. Дітей навчали читати і писати, арифметики, вивчали Закон Божий. Школа була тільки для хлопчиків. В 1899 році була відкрита школа грамоти для дівчаток.
У 1924 році за ініціативою Т. Бондаря організована артіль " Воля", до якої входило 11 сімей бідняків. В своєму користуванні артіль мала: 60 га землі, 3 вози, 3 пари борін, 3 клуні, в 1927 р. придбали трактор " Фордзон" першим трактористом був Дем'ян Чміль.
У 1930 році була утворена Осіївська сільська рада.
Під час Голодомору 1932-1933 років постраждало 169 осіб.
22 червня 1941 року почалася Велика Вітчизняна війна радянського народу проти гітлерівських загарбників. Через місяць після початку війни фашисти були вже в селі Осіївка.
Влітку 1941 року створюється підпільна організація в селі очолив її колишній голова колгоспу Олександр Родіонович Пилипчук, якого Бершадський райком партії залишив у тилу ворога. Добре знаючи своїх односельців. найбільш активних з них, Пилипчук залучає до підпільної роботи. Так учителя місцевої школи Корнія Степановича Бойчука призначено зв'язковим. Він налагодив зв'язок з військовополоненими, а також з іншими відданими радянській владі людьми. Підпільники мали радіоприймач, що давало їм змогу інформувати населення про хід боїв на фронті..
У селищі Партизанське (колишня Сталінка) базувався загін С. О. Печеного. Сталінка стала основною базою партизанського загону С. О. Печеного. який проводив численні диверсії. не раз вступав у відкриті бої з карателями.
Для розгрому партизанів з Балти у Бершадь прибув піхотний полк 14-ї румунської королівської дивізії. На ноги була поставлена жандармерія і таємна поліція. По селах прокотилася хвиля облав, арештів. каральних акцій. Проти загону С. О. Печеного виступила посилена група фашистських солдатів під командуванням полковника Флоріана Дженерару.
У середині грудня 1943 року народні месники розбили військову частину окупантів. Під час бою було знищено близько 150 солдатів і офіцерів противника. Це стало відомо у штабі карателів і вони кинули під Осіївку великі сили. Запеклий бій точився до самого вечора. На допомогу диверсійній групі на чолі з командиром С. О. Печеним прибув увесь загін: партизани примчали з хутора Сталінка та прилеглого лісу на санях та верхи. Карателям знову довелося відступати.
17 грудня Дженерару кинув проти партизанів усі свої підрозділи. Вони обійшли Сталінку лісовою дорогою і з тилу увірвалися на партизанську базу. Партизанський загін у цей час перебував у лісі. Поки народні месники крізь замети й ворожий вогонь вирвалися на узлісся, хутір уже горів. Карателі не минули жодної хати, жодної господарської будівлі. Вони забрали всіх жінок, стариків і погнали в Бершадь. Дженерару вирішив не приймати бою і відступити.
Партизани увійшли в хутір, який уже догоряв, підібрали залишених напризволяще дітей. Командир загону розумів: карателі ще повернуться, тому став готувати їм гідну відсіч. Було вирішено влаштувати засідку на переправі через річку Осу. І коли Дженерару знову з'явився із своїми підрозділами, партизани завдали карателям нищівного удару. Полковникові з рештками свого загону вдалося втекти. Однак і партизани понесли важкі втрати. У бою був смертельно поранений командир загону С. О. Печений.
Після переможного закінчення війни Сталінка підвелася з руїн, розбудувалась. На честь 20-річчя Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні колишній хутір перейменовано у селище Партизанське. Як найдорожний спогад про славні справи народних месників зберігаються партизанські землянки в осіївському лісі.
В після воєнний період радянський народ спрямував свої сили на відбудову народного господарства.
Трудівники села залікували рани нанесені війною і успішно стали розвивати своє господарство. покращуючи матеріальний та культурний розвиток людей. Здійснюючи програму партії та уряду по дальшому розвитку сільського господарства, колгоспники пішли по шляху укрупнення свого господарства. Так в 1950 році було об'єднано два колгоспи с. Осіївки і хутора Жданово. З кожним роком примножувалися успіхи колгоспу.
Колгосп очолював Книш Д. І., який до цього очолював колгосп " Комінтерн". Трудівники переконалися в доцільності організації укрупнення господарств.
В 1960 році до цієї артілі приєднався колгосп і села Малої Киріївки.
За колгоспом імені Жданова тепер було закріплено 4819 га землі. З кожним роком міцніла технічна база в колгоспі. Станом на 1 січня 1962 року в колгоспі нараховувалось 34 трактори. 17 автомобілів, 7 зернових комбайнів, 3 кукурудзозбиральних комбайни, 6 бурякозбиральних і багато іншого сільськогосподарського знаряддя. Успішно проводиться будівництво на селі.
Побудовано 4 нових тваринницьких приміщення, збудоване типове приміщення дитячих ясел, медпункт. Кожного року десятки сімей переселяються в нові будинки.
Високо піднялася культура колгоспного села. До послуг трудівників села працюють 3 клуби, 2 бібліотеки, які нараховують 14163 книги. При клубі в селі Осіївці є стаціонарна кіноустановка, а хутори обслуговуються пересувною. Працюють середня і початкова школи. Трудівники села отримують 218 газет, 226 журналів. Село радіофіковано і електрофіковано, 165 громадян села отримали вищу і середню спеціальну освіту, в т.ч. вищу 33, проживає в селі 12 офіцерів Радянської Армії, 49 односельчан працюють вчителями в різних куточках нашої країни,11 зоотехніками, 5 агрономами. 4 інженерами, 10 медпрацівниками.
В Києві працює професор доктор біологічних наук Манзій Сава Філімонович.
В Москві мешкає О.Ю. Романченко- видатний фізик, лауреат Ленінської премії, який у роки Великої Вітчизняної війни був розвідником і радистом партизанського загону С. О. Печеного.
Афганістан. Далека, чужа і невідома мусульманська країна.. З 28 грудня 1979 року по15 лютого 1989 року цілком офіційно в числі українських воїнів тут проходили службу. а точніше воювали немало солдатів, сержантів, прапорщиків та офіцерів з Вінничини. За участь в неоголошеній війні їх на державному рівні ще при Радянському Союзі називали воїнами-інтернаціоналістами, а самі хлопці себе "охрестили" " афганцями". Скільки вони житимуть, в їхній пам'яті зостануться події тих незабутніх важких років, зостануться друзі, котрих втратили на безглуздій війні.
Осіївку також називають селом з афганським відлунням, оскільки понад двадцять його юнаків пройшли важкими дорогами афганської бойні. А троє з них – солдат розвідник Олег Недзеленко, сапер Михайло Ільченко, водій Михайло Хмарук не повернулися до рідних домівок. 12 вересня 1982 року, беручи участь в черговій бойовій операції, рядовий Олег Недзеленко загинув смертю хоробрих.
За мужність та відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки ( посмертно ). Похоронений на кладовищі в с. Осіївка.
23 квітня 1984 року загинув Михайло Ільченко. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки. Похоронений на кладовищі в с. Осіївка.
Важко сьогодні збагнути, що Михайла Хмарука не має серед нас., що він загинув у бою, як справжній герой 21 березня 1984 року. Це ж треба так статися. Це ж треба, щоб доля так жорстоко відвернулася від нього, двадцятилітнього хлопця. День призову- 22 березня, день загибелі 21 березня. За мужність та відвагу Михайло Хмарук нагороджений орденом Червоної Зірки ( посмертно ). Похоронений на кладовищі в селі Осіївка 27 березня 1984 року.
В радянські часи в селі діяв колгосп ім. Жданова та відділення радгоспу
Бершадського цукрокомбінату. Колгосп спеціалізувався на вирощуванні зернових культур, цукрових буряків та м'ясо – молочному тваринництві. При колгоспі діяли млин та пилорама. Відділок радгоспу займався вирощуванням насіння цукрових буряків.
Видатними уродженцями села є: С. Ф. Манзій- професор, доктор біологічних наук;
О. Ю. Романченко- лауреат Ленінської премії, який у роки Великої Вітчизняної війни був розвідником і радистом партизанського загону С. Печеного; В. М. Прик- генерал, заслужений юрист України; М. Г. Лановська- професор, доктор сільськогосподарських наук; В. І. Олексієнко- військовий аташе в Білорусі, А. А. Чміль- художник, член спілки художників Білорусі; С. М. Книш- начальник відділу фінансово-економічної служби Міністерства оборони Росії;
Нині в селі діють сільськогосподарські підприємства " Осіївське", керівник Топіха Василь Григорович, ПСП "Еліта" керівник Пшик Анатолій Сазонович, діють 5 фермерських господарств, які використовують 113 га землі.
В селі функціонують Осіївська ЗОШ І-ІІІ ступеня, директор Петрук Олег Олексійович в школі навчається 130 дітей. Дитячий садок " Лелека" завідуюча дитсадком Парахонич Людмила Володимирівна, будинок Культури керівник Кубко Володимир Григорович, бібліотека завідуюча Склярук Марія Федорівна, амбулаторія сімейної медицини та практики.
Великий внесок у соціально-культурний розвиток села вніс колишній голова колгоспу М. Ф. Хливнюк, саме завдяки Миколі Федоровичу в селі було побудовано дороги з твердим покриттям, асфальтовані, приміщення де знаходяться дитячий садок, амбулаторія, млин, блок теплих стоянок для автомашин, приміщення ферм, сучасні піднавіси для зберігання техніки в тракторних бригадах, Меморіальні комплекси загиблим воїнам.
За підсумками соціалістичного змагання господарство нагороджувалось Перехідним Червоним Прапором ЦК КПРС, ВЦРПС ЦК ВЛКСМ.
Моє село, мила серцю Осіївка, гарне ти в березневій прозорості весни, першого підсніжника і в золотавій достиглості пшениці і в осінній розкоші щедрих садів.
Чи мало радісних змін сталося в селі за роки Незалежності України.
Голова села Соколюк В. М.- запальний, охочий до творчої роботи, часто відвідує установи села, цікавиться проблемами, допомагає їх вирішувати. Багато уваги приділяє благоустрою населених пунктів, за що Осіївській сільській раді було присвоєно звання "Село високої культури та зразкового порядку" та нагороджено автомобілем " Таврія".
|
Будинок культури с.Осіївка |
Дитячий садок "Лелека" с.Осіївка |
|
Осіївська ЗОШ І – ІІІ ст. |
Меморіальний комплекс с.Осіїва |
|
Відкриття пам'ятного знака односельчанам |
